Просфора 2.1

Про наші пристрасті, гріхи та пекло

Десь з рік тому, вулиці нашої чудової столиці прикрашали бігборди, де слоганом реклами однієї з торгових марок було свідчення покупця: ” Я выбирю страсть!”. Звичайно, творці реклами не мали на увазі саме згадане нами минулої розмови православне розуміння терміну “пристрасті”. Але в будь-якому випадку, я не можу з ним не погодитися. Той стан людства, котрий ми спостерігаємо навколо себе й без бігбордів свідчить, що люди сьогодні як ніколи керуються в житті своїми пристрастями.

Не було часів в історії світобуття ( звичайно, після гріхопадіння) коли б люди були абсолютно позбавлені пристрастей . Просто з часом якщо не лікувати будь-яку хворобу, вона буде прогресувати. І зовсім не випадково я назвав пристрасть -хворобою, оскільки чисто за визначенням вона дійсно є хворобою нашої душі та духу. І як кожна хвороба, пристрасть може бути вилікуваною, але й може привести людину до смерті. Сьогодні ми спробуємо з вами розібратись чим же таким страшним для нас пристрасті, що їх варто викорінювати якомога швидше. І більшого того - чому саме боротьба з ними і є основним завданням справжнього християнина. Отже й звідси як висновок: якщо ти не борешся з ними - ти не християнин.

Я часто згадую у наших розмовах, що кожен з нас - потенційний святий. Що це означає насправді? Перш за все те, що у кожного з нас, а щоб бути більш точнішим, то у вас персонально, є всі необхідні засоби, для того щоб стати святим. Слово святий означає “виділений”, “відокремлений”. Він не є відібраний від світу, але живучи в ньому є живим свідком Бога, та якщо сказати сучасною мовою є навіть Його представником на землі. Те, що Бог живий, і відповідає на наші молитви дає нам зухвалість ставати для нього ближчими, аніж це хоче ворог людського роду - диявол. Ми ж з вами маємо реальну можливість з допомогою Церкви стати дітьми Божими не лише за визначенням, але за самим нашим життям. Бог знав, що в цьому світі нам цього самостійно не зробити. Тому Він не тільки не покидає нас з вами наодинці перед спокусами, але й приготував конкретні вирішення наших цілком конкретних проблем. Він залишив для нас свою видиму райську частинку, свій уділ, - святу Церкву. І тільки з її допомогою можна людині цілком виконати своє земне призначення.

Сьогодні богослови, та й просто віруючі люди багато сперечаються щодо можливості спасіння поза Церквою. Особисто я твердо переконаний, що його без Церкви в нинішній час здобути не можливо. Більше того, якщо така можливість взагалі існувала б, то можна було б стверджувати, що потреби в Церкві взагалі не було б. Коли ми приходимо до таких висновків, ми не можемо й не погодитися з тим, що й багато шляхів до Бога немає, й бути не може. Шлях до Бога тільки один, і проходить він через Святу Церкву. Святою Церкву ми називаємо не тому, що ми всі там святі і праведні. Навпаки! Ми приходимо до храму щоб отримати зцілення і освячення. Церква Свята, оскільки її освячує безперестанно Святий Дух, що найбільш яскраво в ці часи об’являє себе у її стінах, а ще більше у житті християн, по мірі їх ревності та сили віри.

Тут час підкреслити, дуже важливу річ. Церква ніколи не висловлювала думки, що святі люди - це абсолютно безгрішні люди. Чисто онтологічно, по своїй природі, люди такими вже бути не можуть. Це прерогатива виключно самого Бога. Натомість церковна наука свідчить, що раю удостояться не абсолютні праведники ( їх тепер не буває у природі), але тільки ті люди, котрі хоч і згрішили, все ж знайшли у собі сили і бажання піднятись після гріховного упадку. Цей факт не тільки може бути, але й повинен стати величезним підбадьоренням усім нам, людям-грішникам. У своїй пастирській практиці я не раз зустрічався з дівчатами та юнаками, котрі після вчиненого гріха падали у відчай. Вони помилково вважали, що в них вже все втрачено, і їх помилка виявилась фатальною - дороги до Бога вже немає. Звичайно, ж це не так! Церква тому і існує, щоб допомагати грішникам стати на правдивий шлях. Бог для кожного з нас приготував найкращу і найпевнішу дорогу до Себе. Він чекає нас, і хоче вийти на зустріч нам як тільки побачить на горизонті. Інша справа, що це ми з вами часто не бажаємо повертатись до Нього, до Його Любові. І що особливо страшно - звинувачуємо у цьому саме Бога, мовляв “де Він зараз, коли це мені так потрібно”.

В зв’язку з цим, дуже важливо говорити про спасенну людину як цілісну особистість, здорову натуру, повну благодаті Божої у всіх її аспектах життя. Цікаво, що етимологія слова “спасіння” включає в себе такі значення слова як здоров’я, цільність та цілісність. Якщо людина вважає себе “спасенною”, але при цьому не може хоча б нормально, без злоби, нервів чи гидування зживатися зі своїми сусідами чи й просто домашніми, та навіть ввічливо відповісти незнайомій людині, котра помилилася номером телефону - вона знаходить у страшному стані духовного самообману. Святість в очах Божих вимагає більше, аніж простої автоматичної впевненості у своїй добрій майбутній долі лише через те, що “Бог тебе любить”. Святість здобувається тільки силою, і кропіткою працею над собою. Православ’я тут користується іншим цікавим словом - подвижництво.

Подвижник це не тільки людина, котра якось, певного разу вчинила подвиг. Для цього напевно, достатньо вчинити щось надзвичайне один раз на життя, щоб потім отримавши медальку героя все життя мати привід для самовозвеличення та пихатості. Православна аскетика розповідає нам про подвижництво, що є життям з Богом у безперервному, постійному подвигу боротьби з гріхом. З поміж багатьох загаданих визначень гріха тут дуже доречним буде наступне. Гріх - це невірне використання правильних речей. Православне богослів’я навчає, що зла як субстанції не існує. А зло, у будь-якому разі, це лише відсутність добра. Отже ми як істоти наділені свободою волі можемо і повинні розуміючи це і жити з усвідомленням особистої причетності до кількості зла у світі. Тільки від нас особисто залежить скільки зла чи добра отримають ті хто поруч.

Людина не має два життя - одне тут, і зараз, а інше - вже після смерті тіла. Життя людини як особистості - одне єдине. Тому, скажімо так, не варто сподіватися на райські чертоги тому, хто собі не зміг дати ради з тим, що доручено йому було тут, на землі. Пригадаймо, до речі, притчу Христову про таланти. Вона саме про це. Той хто не бажав служив Богу за життя, не зможе служити Йому й після смерті. Той, хто немає за життя добрих справ, не має з чим з’явитися перед страшним судилищем Христовим. І взагалі, всім цим нас з вами Церква дуже конкретно навчає - рай як і пекло для людини розпочинаються вже тут, за життя.

Іноді для того, щоб дізнатись духовний стан людини достатньо просто подивитись в яких умовах вони живе. Наскільки ретельно вона ставиться до дрібниць, наскільки може дати собі лад з тим, чим володіє. Навіть елементарна звичка тримати все на своїх місцях, чи навпаки - протилежна їй неохайність досить таки конкретно можуть розповісти, що в людини вже є певні психологічні проблеми, і де в же тут міряти про святість. Хоча, звичайно, я цілком припускаю тимчасові випадки “творчого безладу”. Але коли в людини патологічне небажання тримати свою оселю чи речі в чистоті - тут вже без усіляких припущень вже можна говорити просто таки про деградацію особистості. Або інший спосіб - подивитися як виховується в сім’ї дитина. Як вона себе поводить на людях, в гостях, між ровесниками. Досвідченому лікареві, священику чи психологу цього вже достатньо щоб зрозуміти сімейну атмосферу.

Православна аскетика категорично заперечує поділи і книжну “систематизацію” ступеня “важкості” гріхів. Кожен з наших навіть найменших гріхів може укорінившись, розвинутись до пристрасті, і врешті решт привести людину до смерті. До речі, не тільки духовної, але й часто тілесної. Тому, ми повинні пам’ятати як наслідок цього і обов’язки християнина щодо самого себе : не давати пристрастям реалізовуватись у собі, і звичайно - молити Бога щоб допомагав нам у цьому. Звичайно, Господь завжди нам допомагає і без наших прохань про це. Часом не тільки непомітно для нас, але й проти нашої з вами свідомої участі. Звичайно, я не маю на увазі “зазіхання” на нашу свободу волі. Я говорю про Божу промислительність щодо нас незалежно навіть від нашого конкретного духовного стану.

Кожна грішна людина живе своїми пристрастями. Є курці, є пиячки, є злодії, є блудники, є гордиливці, є заздрісники, є обжори, є обмовники. Є ще дуже багато пристрастей, котрі приховуються в кожній людині до певного часу. І якщо людина не буде протистояти їм - в один час ці пристрасті будуть шукати своєї реалізації. Тож, неминуче настає момент, коли вже не людина є власником пристрастей, але вже самі пристрасті стають начальниками над людиною, роблять її своїм рабом. Запитайте заядлого курця, скільки разів він покидав паління? Скільки разів алкоголік казав, що “зав’язав”? Скільки разів злодій обіцяв усім що “більше не буде” красти? Ці пристрасті виявились сильнішими аніж полонені ними люди. Наше життя взагалі, складається не з війни проти них, але з насолоди ними.

Ми, пристрасні люди не відчуваємо мук, котрі приносить гріх, лише до певного часу. До кожного може прийти такий момент, коли людина починає розуміти, що вона таки потрапила у диявольську пастку. І тоді, вона не краща від будь-якого залежного наркомана. Тільки наркоман має пристрасть до зілля, а ми до чогось іншого. Я ще хотів сьогодні коротко звернути вашу у вагу на питанні пекла. Багато з нас не правильно розуміють його природу, отже і не знають чого насправді нам варто уникати.

Якщо в двох словах, то пекло - це не стільки місце, як саме с т а н позбавлення людини благодаті Божої. Так само можна говорити, що гріх - це не юридична дія, не стільки переступ волі Бога, як стан пошкодження душі. Дуже добре, що ми вже згадували про наші пристрасті, оскільки це нам значно допоможе відкрити очі і на саме пекло. Ми живемо на землі, і постійно грішимо, реалізовуючи свої пристрасті. Ми постійно знаходимо для себе черговий об’єкт “обожнення” (тобто, заміщення Бога), і у випадку коли не можемо задовольнити якусь одну свою пристрасть, ми просто “переключаємось” на іншу. Не піддаватись пристрастям ми з якогось моменту вже не можемо. Але Бог і в цьому випадку нас тримає. Він чекає нашого навернення, і не губить відразу, як ми згрішимо. Навпаки - він дає нам шанс, один, два, тисячу, щоб ми вилікувались. Божа благодать у певній мірі присутня у житті усякої людини без винятку.

Але приходить час тілесної смерті людини. Якщо за життя вона не знала Бога, не жила Його заповідями - вона сама для себе обрала пекло. Не Бог засудив її на це. Вона сама, ще за свідомого глузду його обрала, та й жила у ньому. І тільки в пеклі, місці позбавленому Благодаті людина відчує наскільки важкий тягар її пристрастей! Мені розмовляючи з вами про це згадується веселий вислів затятих курців. В них є чудова фраза, котру ми ніколи не осмислюємо як належить. Вони часто повторюють, що хочуть так курити, що аж пухнуть вуха Гріх і пристрасть настільки запановують над людиною, що вся їхня природа змінює свій нормальний стан на не нормальний.

А щодо сексу та статевих відносин, то тут з людьми творяться взагалі жахливі речі. Похіть, котра від природи приносить людям фізичне задоволення, має величезну владу над людьми. При чому, не залежно від їх стану, віку, статі, інтелектуального чи культурного рівнів. Вона дуже швидко укоріняється у людській натурі, і зовсім скоро починає керувати самою людиною. Звичайно, якби не було похоті, то б світ би не отримав величезної кількості віршів, фільмів та творів мистецтв про кохання. Проте, якби не було похоті, то не було б стільки скалічених душ, долей, та сімей. А все це, звичайно, - робить нас чужими для Бога, і що варто загадати в цьому випадку, робить нас ще за життя на землі - жителями пекла. В пеклі буде “плач і скрегіт” зубів не тому, що там чортики будуть людей в казанах варити. Пекло буде повною неможливістю людини задовольняти свої пристрасті. Тобто, те, що стало вже й частиною нас самих.

Пригадайте слова Христа: “хто хоче йти за Мною, нехай відречеться самого себе, візьме хрест свій, тай йде”. “Відректися самого себе” - означає не що інше як відкинути пристрасті, що вже з якогось часу стали частиною нашого “я”. Не тільки тому, що з ними в Царства Боже не пускають, і там не буде місця ні для чого нечистого . А тому, що пристрасним людям ні Бога, ні Його Царства не потрібно. Пристрасті все це чудово для них замінюють.

Дана стаття є частиною циклу статей про міжстатеві відносини молодих людей, опублікованих на сайті під заголовком “Більше правди про секс”. Для повного розуміння думок автора рекомендується ознайомитись з усіма матеріалами теми.

Фото більшого розміру можна взяти для використання з нашого фотоальбому за цим посиланням.